І батьки опускають очі. Нікому з них не хочеться брати на себе зайві обов'язки. А тим часом вони позбавляють себе і важливого права — права активно впливати на життя школи.

Ось що думають про участь батьків у шкільному житті самі педагоги .

Попри бажання вчителя здаватися неупередженим, усіх батьків він розподіляє на три ка тегорії: ті, які активно допомагають, байдужі, агресивно налаштовані. Перші — помічники — украй необхідні в житті будь-якого класу. Учитель їм довіряє і схильний уважно ставитися до їхніх проблем. Такі батьки у разі, якщо в дитини виникають труднощі, завжди спроможні обговорити їх відкрито і не соромлячись, розраховуючи на розуміння і дружню допомогу.

Другі — байдужі — їхнє ставлення незрозумілі, тому швидше щодо них виникає недовір'я: невідомо, чого від них чекати в критичну хвилину.

Третіх — агресивних — уникають усіма можливими способами. їм рідко неформально йдуть назустріч і намагаються не заглиблюватися в їх труднощі та проблеми; будь-яка спроба спілкування з ними для вчителя є важкою та небезпечною.

Навіть якщо з навчанням у дитини все гаразд, часто необхідно поговорити про неї з людиною, яка спостерігає її у невідомих вам ситуаціях. Учитель може розповісти вам цікаві подробиці життя дитини, якісь факти, що залишились поза вашою увагою. Для цього вчителеві потрібно витратити додатковий, неробочий час, але для вас він його не пошкодує, якщо ви неодноразово відгукувалися на його прохання про допомогу, коли більше не було до кого звернутися. Тому допомагайте школі. Шукайте спосіб допомогти вчителеві в організації класного життя, в ремонті приміщення, в придбанні посібників, ніколи за жодних обставин не ігноруйте суботників. Справді, нема кому в школі мити вікна, окрім учителів і дітей. І вчителі це робити не повинні. Вони просто воліють працювати та навчати дітей в чистих класах, а на технічний персонал школі вже з років десять як не виділяють необхідних коштів. Категорична заява батька «Це мене не обходить!» — завжди дуже образлива для вчителя. Вона демонструє ваше нешанобливе ставлення до нього. Ви не можете опуститися до миття підлоги й вікон, а він повинен це робити? Але ж це не входить у коло його обов'язків. Ви грубо вказуєте йому його місце на соціальному щаблі у сфері обслуговування? Будь ласка, але й учитель теж пам'ятатиме: ви його не поважаєте.

Отже, чому вам варто хоч би час від часу брати участь у роботі батьківського комітету? Для того щоб налагодити гарні стосунки з учителем? Так, і це дійсно важливо. Але це ще не все.

Що може батьківський комітет?

1.    Подбати про безпеку в школі. Зібрати гроші на встановлення системи відеоспостереження, на зарплату охоронцеві або гар­деробникові в «закритому» гардеробі тощо.

2.    Контролювати збирання і витрачання «шкільних грошей». Члени батьківського комітету можуть відкрити власний раху­нок та самостійно знімати з нього гроші, витрачаючи на шкіль­ні потреби за рішенням батьківських зборів. Багато батьків не хочуть йти в батьківський комітет саме тому, що бояться під­озр щодо «нецільового використання» коштів або «здирства» грошей. Але такі підозри ніколи не виникнуть, якщо батьки бачитимуть результати своїх вкладень — нові фіранки в класі, абонемент до Ермітажу для всього класу, новорічні подарун­ки для дітей, що вибрані з любов'ю і вмінням. Наприклад, в одній школі батьківський комітет придбав дівчаткам на8 Бе­резня в подарунок набори іграшок, серед яких були нарядні корони. Того дня всі дівчатка ходили школою «королева­ми». Пізніше одна з мам розповідала, що і в кімнаті її дочки, і в домах її однокласниць ці корони лежать на видному місці — як пам'ять про те свято.

Дівчатка часто вбиралися в них, щоб почуватися «справжніми принцесами». Звичайно ж, їхні батьки теж були дуже задоволені. Немає нічого простішого, ніж скаржитися на постійне вимагання грошей. Узяти грошові питання в свої руки і поклопотатися про те, щоб гроші, що сплачені батьками, поверталися до їхніх же дітей, — важче, але набагато ефективніше.

Якщо ж ви припускаєте, що адміністрація школи витрачає гроші «на особисті потреби» або застосовує заходи щодо тих, хто не хоче робити «добровільних внесків», ви можете звернутися в Комітет з освіти, скориставшись «гарячою лінією». Телефон можна дізнатися в довідковій службі або в телефонному довіднику. Вам не доведеться називати своє прізвище, від вас вимагатиметь­ся тільки номер школи та опис ситуації, що склалася.

3. Допомагаючи вчителеві проводити дитячі свята, організовувати для дітей цікаві екскурсії та виїзди за місто, батьки сприяють тому, щоб клас був дружним, не розподілявся на ворожі групи.

4. Від батьків залежить вибір додаткових занять, які проводитимуться в школі. На прохання батьків адміністрація школи
може запросити педагога, який організує театральну студію, займатиметься з дітьми додатково бальними танцями, спортивною боротьбою або поглибленим вивченням іноземної мови.

Такі заняття, можливо, не завжди будуть платними. Школа також може організувати виїзди дітей в басейн або в облад­нану спортивну залу для занять тенісом. Зазвичай все, що потрібне, — це небагато ініціативи.

5.    Батьки можуть багато що зробити для того, щоб клас був затишним, щоб дітям у ньому було зручно навчатися.

6.    Батьки мають стежити за харчуванням, яке діти одержу­ють в школі, і за необхідності висувають вимоги до адміні­страції школи, районного відділу освіти і в Комітет з осві­ти. Наприклад, у Санкт-Петербурзі заборонені до прода­жу в шкільних буфетах чупа-чупси, чіпси, солодкі газовані напої. Тобто, якщо батькам не вдалося знайти взаєморозу­міння з адміністрацією школи, ви можете шукати союзників в Управлінні соціального харчування.

7.    Батьки повинні негайно звертати увагу адміністрації школи на випадки крадіжки, здирства, залякування та інші кримінальні явища в середовищі дітей.

Такі випадки необхідно припиняти відразу ж і жорстко — це допоможе не тільки жертвам малолітнього злочинця, але і йому самому.

8. Батьки також можуть вплинути на атмосферу, що склалася в класі. Як приклад наведу розповідь мами однієї першокласниці.«Це було напередодні випускного свята.
Шефи подарували класу красиві книги. На жаль, книг на всіх не вистачило, і було вирішено, що їх вручатимуть тільки кращим учням. У моєї дочки були всі шанси одержати одну з цих премій, але коли я почула це, я пройнялася обуренням.

Як же так, одні діти підуть щасливими, а решта понесуть із собою страшне горе? Адже важливим є не подарунок, відчуття того, що тебе не забули, не обділили. І для поганих учнів це більшою мірою важливо, ніж для хороших. Адже хороші і без цього знають, що вони хороші. При цьому я злякалася й за власну дочку. Що, як вона побачить, що вона одержала пода­рунок, а інші діти не одержали, і буде в душі зловтішатися, а може, навіть дражнити цих дітей? Словом, я взяла гроші із «загальної каси», поїхала і придбала ще книжок, щоб виста­чило усім. Мені довелося витратити на пошук книг чимало часу, але я знаю, що ніхто з наших учнів не пішов з останнього уроку в 1-мукласі скривдженим».

Звісно, все це — додаткова робота. Але це робота в ім'я бла­гополуччя наших дітей. І до речі, ваша дитина зможе пишатися результатами вашої праці, ви дасте їй найважливіші уроки серйоз­ного і відповідального ставлення до справи.