Десять батьківських заповідей

2.    Любіть дитину такою, яка вона є, навіть якщо вона не в усьому досягає

5.    Не переймайтесь, якщо чогось не можете зробити для своєї дитини.

10. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона від­дячить, давши життя вашим онукам.

• Дозвольте мені в міру моїх сил сідати, ставати, соватись, родити,

• Дозвольте мені ставити питання і отримувати на них чесні відповіді,

• Не карайте мене, коли я переживаю через невдачі, самі невдачі вже

• Говоріть до мене очима, серцем, посмішкою, вашими руками: ваші

•Нехай в нашій сім'ї панує мир — передумова мого розвитку. Нехай

• У нашому домі відпустіть мені у власність один куточок, частину

•Навчіть мене розуміти і відчувати красу, тішитися і радіти з усього,

•Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю

•Я ваша дитина, я вас так сильно люблю, будь ласка, любіть мене
так же сильно. Я хочу ніколи не боятися втратити вашу любов.

 Вам  здалося, що контакт з дитиною втрачено?

Ще вчора все було добре й весело в будь-якому цейтноті. Ви всти­гали

перекинутися слівцем, могли один одного заспокоїти. І ось щось зникає, 

віддаляється. Дитина відчужена, дивиться «з холодком». Роз­мова не зав'язується.

 Невже все розвалюється?

Не бійтеся! Якщо контакт був, він, як правило, не зникає. Однак для цього потрібно докласти зусиль і вам, і дитині. Людина по суті своїй консервативна, звичок дотримується, тим більш таких, з якими їй комфортно й затишно.

Є такі вікові моменти, коли щось змінюється в дитині. Чи у вас від­бувається якась нова стадія, і не зрозуміло, як тепер любити, як розуміти.

Не метушіться, крилами не тріпочіть. Форсаж ситуації навантажить дитину, зовсім стривожить вас і не принесе плодів. Влаштуйте день спокою і мовчання. Або й три.

У наших невеликих життєвих просторах довго не намовчишся. Слово, друге — і зав'язалася розмова. Ось і контакт потихеньку на­лагоджується. І через якийсь час вже дивуєшся: «Що ж це було?»

Якщо ж розлад не виправляється, необхідно «копати глибше», А чи був контакт взагалі? Чи існував він лише в уяві батьків? Адже те. що дитина слухняно розповідає про шкільні події,— це ще не довіра, а якщо не когось поскаржитися — це ще не таємниця душі.

А може, це ви переключилися на деякий час на свою роботу — тур­боту, і дитина відчула себе загубленою, нікому не потрібною?

Ні в якому разі не можна припиняти працювати над собою, над про­блемою виховання дитини, вашим спільним життям. Якщо уважно і ла­гідно подивитися в дитячі очі, ви обов'язково помітите погляд у відповідь.

Поради батькам як оцінювати шкільні  «успіхи» своїх дітей

З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати їм емо­ційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. По­хвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.

Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї?

Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше.

              Правило І. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на дихан­ні: один, два... десять... відчуйте спокій, рівновагу Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоре­мі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні — все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.

Правило2.  Не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очі­куємо від дитини «все й одразу». Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її — вона вчиться, але стає «зубрилкою» і ненавидить учення, школу, а може й... вас.

Правило 3.  Безмежна любов. Ви любите свою дитину незважаючи на її «успіхи» у школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдачі? Вона вас засмучує і... все.

Правило 4.  Не бийте лежачого. «Двійка», а для когось і «дев'ят­ка» — достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати той, якого ви найбільше хочете позбавитися, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначніші для неї. Але якщо вас турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одно­часно і виразності, і переказу.

Правило 7. Головне — хваліть виконавця, а критикуйте невиконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. Найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами сусідського Івана.

Правило 9. Не скупіться на похвалу: будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого дві­єчника, котрого немає за що похвалити.

Правило 10. Виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в Себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, так­товно. Саме при такій оцінці в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило II. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.

Правило 12. Не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимага­ють, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але буває це тоді, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж зацікавленості вже нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна «витягнути» дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб ці правила виявились ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина повинна бути не об'єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися — головного засобу подолання труднощів у навчанні.